Для 64-річного Сергія з Жашкова спокійний вихід на пенсію виявився неможливим, коли країна опинилася під ударом. Поки ровесники відпочивають, ветеран АТО та боєць славетної 30-ї окремої механізованої бригади знову одягнув однострої. Його історія — це приклад незламності духу та усвідомленої відповідальності перед наступними поколіннями.

До 2015 року Сергій працював у звичайній автомайстерні, проте після початку агресії РФ не зміг лишитися осторонь. Чоловік зізнається: пішов на фронт заради сім'ї, бо переконаний, що кожен має робити те, що вміє найкраще. Тоді він півтора року впевнено тримав стрій як механік-водій танка «Булат». З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року жашківчанин не вагався ні хвилини — вже за два дні він виконував бойові завдання під Бахмутом.

Коли згідно з законом Сергій досяг граничного віку для служби, він мав повне право повернутися додому. Проте щойно з'явилася законодавча можливість служити після 60 років, він без вагань підписав новий контракт. «Я навіть не цікавився умовами чи перевагами. Хотів просто дослужити разом із побратимами. Я завжди казав: як тільки з'явиться можливість — я повернуся», — ділиться воїн.

За роки служби Сергій відчув на собі, як докорінно змінився характер бойових дій. За його словами, війна 2024 року — це зовсім інша реальність, ніж у 2015-му: «Тоді ми не знали, що таке масове використання дронів. Це принципово інша технологічна війна, проти АТО це зовсім інший масштаб».

Попри свій поважний вік, Сергій не дає гучних порад чи повчань. Він переконаний, що кожен має прийняти рішення самостійно, адже страх є в кожного, і це природно. «Кожен має розібратися в собі та зрозуміти, яку користь він може принести», — каже ветеран. Водночас він наголошує: війна — це страшне горе, про яке не можна забувати нікому в тилу.

Сьогодні Сергій продовжує службу, мотивуючи це простою істиною: поки є сили та здоров’я, він захищатиме землю, на якій житимуть його онуки. Його позиція чітка — ворог не має права господарювати на нашій землі, тому він залишатиметься в строю, доки дозволятиме здоров’я. Історія Сергія з Жашкова вкотре доводить: справжній патріотизм не має вікових обмежень.